Мій шлях до становлення художника:

​

Ми з сім’єю переїхали сюди зі Сент-Луїса, коли мені було три роки, і я швидко став шукачем пригод. Ми регулярно ходили в походи та на узбережжя Орегону, де я завжди знаходив радість у нових дрібницях. Я був вражений такими дрібними деталями, наприклад, як світло потрапляє на піщинку. Незабаром океан і гори знайшли шлях до мого серця і покликали мене. Коли я ріс, ці дзвінки почали зникати. Я почав серйозно ставитися до школи і кожну годину неспання витрачав на навчання та пов’язані з ним події. 

У школі я насолоджувався своїм уроком мистецтва та вчителем мистецтва. Це був притулок, якого я прагнув після математики, історії та інших курсів, які виснажували мене. Мені пощастило мати вчителя мистецтва, якого я мав. Вона навчила мене так багато про мистецтво та художників. Моєю улюбленою темою були імпресіоністи, і я швидко став одержимим тим, як вони використовували колір і невиразні мазки. У цьому класі я дізнався, що я талановитий художник, але ніколи не вважав це кар’єрою. Можливо, урок, який я виніс із «Гри в життя», полягає в тому, що заробітна плата художника непридатна для життя, і ви не можете виграти гру, якщо виберете цю професію.

 

Поки я був у другому класі, всі учні отримували безкоштовні огляди. У супроводі мами під час обстеження лікар зачитав нам мої результати і спокійно пояснив, що я бачу не так, як усі, що у мене зір 20/15 і висока чутливість до світла, кольору та контрасту. Саме тому люмінесцентні лампи в класі дратували мої очі, а зелені дошки здавалися нестерпно яскравими. Я не усвідомлював, що це означає, поки не став художником, і тепер я розумію, наскільки мені пощастило. 

​

Роки стрімко набігали один на одного, а разом з ними і пріоритети. Коли я звикла до нових обов’язків, я перестала подорожувати та знайомитися з природою. Я переїхав до школи та закінчив Орегонський університет зі ступенем бакалавра журналістики. Хоча я почав малювати, коли був маленьким, я не вивчав серйозно мистецтво в коледжі. Я ніколи не думав про це як про варіант. Я навчився малювати через випадкові події, які привели мене туди, де я зараз. Коли я почав малювати, мені було 24 роки, я нещодавно закінчив школу. Ми щойно переїхали до Сіетла на нову роботу мого партнера. Не знайшовши там кар’єрну роботу, я працював із мінімальною зарплатою в невеликому магазині заморожених йогуртів. І так! Ми отримали звільнення! Незважаючи на те, що я вільний, як і багато інших, мені було важко. У новому місці у мене був лише мій напарник, щоб допомогти мені. 

​

Одного разу я прийшов додому з роботи і побачив у нашій вітальні велике полотно, мастихін, пензлі й акрилові фарби. Він якимось чином відчув мою біль, потяг і потребу малювати, і здивував мене ними. Мені було важко з акрилом, але було дуже весело, просто малювати. Але я не думав, що це може бути кар’єрою. Через рік мій батько знайшов старі олійні фарби на випадковому гаражному розпродажі у Флориді. Він купив їх на примху і надіслав мені. Коли я їх отримав, я вривався в них. Фарби були старі й розшаровувалися, але мені сподобався запах. Олії пахли землею, знайомою, заспокійливою та прекрасною. Мої пензлі були марні в тому стані, в якому вони були, і замість цього я почав шарувати їх мастихіном. Я знав, що мій тато любить червоне вино, і я подякував йому, створивши мастихін для вина з фарбами, які він надіслав. Це була моя перша картина маслом в імпасто. Перемотайте кілька місяців вперед, і я вже створював для себе бренд. Я почав використовувати олії з пристрастю, якої ніколи раніше не відчував. Мистецтво знайшло мене й піднесло туди, де я навіть не думав, що буду. Я вдячний кожному дню за ту подорож, у яку він привів мене.

Ставши художником, я почав помічати пишні деталі світу. Це було ніби знову відкрити очі. Мій дух відродився. Моє почуття пригод знову запалилося. Я знову почав кидати собі виклик. Я знову почав жити. Я почав ходити в рюкзак і займатися пленерами, обидві радості, які зараз глибоко в моїй душі.  Мій зв’язок із природним світом, пристрасть до досліджень поглиблюється щодня та надихає кожен твір, який я створюю. 
​